ХТО З УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ Є ПОКЛИКАНИЙ БОГОМ ЩОБ ОСТАТОЧНО СКИНУТИ ЧУЖЕ ЯРМО?

Тема № 13. Заключительная дискуссия.

- Какое суждение истинно:

- Политика - божественное призвание;

-Политика – дьявольское искусство, сделка с дьяволом?

Cначала мы сформулировали эту проблему так: «или-или»?

Многие нам говорили: правильно будет так – «и-и»!

Но в реальной жизни не бывает политики вообще, а бывает политика, которую осуществляют конкретные государсвенные чиновники: или - в интересах народа, или – в своекорыстных интересах. В редких случаях высокого искусства эти интересы совпадают, или вторые становятся платой народа своему политику.

А природа человеческая такова, что личный интерес стоит впереди общественного. Как только человек, который, возможно, соверешенно икренне и бескорысно служит народу, получает власть и доступ до государственной казны (бюджетных средств, финансовых потоков), то сразу же дьявол нашептывает: запусти руки в казну, ты заслужил, тебе по праву принадлежат эти деньги… И редкий из чиновников удерживается в рамках приличия.

Да и власти самой по себе плохой не бывает. Власти и начальники (провідники) рождаются в общесте объективно, или нанимаются общиной из-вне для руководства, координаци, инициативы, креатива… Он дают НАЧАЛО общему действию. Приречены быть хорошими для народа, служить ему…

В начале пути…

Что же может быть служить критерием определения и оценки действий политика как призванного богом, или как продавшего душу дьяволу ради обладания властью?

Сказано: по делам их судите.

Что конкретно этот конкретный власть предержащий (в своем селе, районе, городе, стране) уже сделал для своего народа?

А что он сделалал для своего личного обогащения?

Это есть весы-мера для определения того - кому и чему служит этот совершенно конкретный человек. Тогда и политика, которую он проводит получает определение: или божественного призвания на служение народу, или дьявольского искусства властвовать в своекорыстных интересах.

Можно приводить массу примеров, когда в одном человеке, или команде, причудливо переплелись обе эти тендннции.

Эталоном Политика по Божественному призванию для народов Христианской цивилизации признан вождь еврейского народа, впоследствии объявленный Пророком №1, - Моисей, который «рукою крепкою» вывел народ из рабства и привел в землю, завещанную ему Богом.

· В данный исторический момент, из трех претендентов на пост Главы державы, только один искренний и последовательный сторонник украинской национальной идеи.

Это – Ющенко!

Его борьба внешне выглядит и преподносится промосковской пропагандой наших СМИ общественному мнению только как своекорыстная борьба за должность. Но это не совсем так .

Всем здравомыслящим людям очевидно другое: он борется за свободу Украины и войдет в историю моей страны как первый президент, который посвятил свою жизнь борьбе за освобождение от московского имперского ига и обретение свободы украинским народом.

· В этой связи приведем тезисы его Програмной речи:

Слово Президента України Віктора Ющенка http://www.president.gov.ua/news/14462.html

«Я розпочну з почуття національної гідності.

Гідність - саме вона дозволяє нам відверто говорити про минуле, бути щирими поміж нами і вести прямий діалог з іншими народами. Дарма, якщо національна правда ламає стереотипи нав'язані чи набуті. Дарма, якщо це комусь заважає ззовні.

Не маємо зерна неправди за собою.

Наше сучасне поняття Української нації - це єдність усіх громадян України, громадянське усвідомлення почуття причетності до спільної нації і спільної долі.

Це почуття можна виховати лише правдою. І в цьому - наша найбільша сила.

Досить боятися власної історії. Конотопська битва є наступницею Визвольної війни Богдана Хмельницького й попередницею збройного виступу Івана Мазепи.

Суть боротьби в одному: скинути чуже ярмо, дати свободу Русі і її народу. Саме це керувало Гетьманами, коли вони повставали як проти західних, так і східних поневолювачів.

Царська влада спочатку приховано, а згодом і відверто сіяла в Україні чвари, провокуючи громадянську війну в українській козацькій державі, прагнучи послабити її, домогтися перетворення її в автономну частину московської держави.

Нездатність проводу нації постати над власними амбіціями - ось суть і причина національної катастрофи, яка спіткала Україну і в той час, і в інші століття. Пам'ятаймо про це, віддаймо минуле минулому…

Слава Україні!»

· А яскравим доказам того, що Слово Президена має живий відгук в серцях кращіх синів нашого народу є публічний заклик журналіста Андрія Левуса:

Конотопська битва триває http://maidan.org.ua/static/mai/1247319409.html

«Є війни, які не закінчуються ніколи. Є битви, які тривають від століття до століття. Для українців такою битвою, яка переросла рівень історичної події, є Конотопська битва.

Однак, саме сьогодні, саме в цей смутний час, час зневіри і тотального розчарування українцям просто необхідно згадати момент великої перемоги, момент величі.

Хтось скаже «Святкування Конотопської перемоги остаточно посварить нас з Росією». Однак, їхніми устами говорить генетичний страх раба перед своїм господарем. Рабська псевдоеліта, яка звикла прогинатися перед будь ким, продавати націю гуртом і вроздріб, боїться всього, що не вписується у їхні тваринні інстинкти розмноження та споживання.

Саме така кліка продажних козацьких старшин під проводом Пушкаря і Барабашаорганізувала змову проти Івана Виговського і намагалася, скинувши його, віддати Україну Москві. Вам це нічого не нагадує? Місяць тому Тимошенко і Янукович організовували змову проти українського Президента, нашої Конституції та української нації вцілому.

Три століття минуло, але Україна не змінилась. Як і тоді, так і сьогодні, глава держави намагається врятувати її від смертельних обіймів північного сусіда. Як і тоді, частина провідної верстви потакає низьким інстинктам плебсу, інтригує проти держави, йде на зраду задля того, щоб посісти впливове місце у якій небуть малоросійській колегії.

Зрада Пушкаря і Барабаша провалилась і вони посіли «почесні місця» на палях. Змова Тимошенко і Януковича теж. Треба сподіватися, що народ на виборах покарає цих змовників.

Попереду новий бій. Цей бій без зброї та пострілів. Це бій інформаційний та політичний. І відбудеться він 17 січня 2010 року. Українцям нав`язують вибір між двома маріонетками Москви, між Януковичем і Тимошенко. Ми є свідками віртуального двобою між ставлениками Путіна. Це вибір без вибору. Виграє Янукович чи Тимошенко – результат один – Україна знову стане колонією Росії. Тимошенко продукт для Правобережної України, а Янукович для Лівобережної. Їхня війна між собою - це танець нанайських хлопчиків – наче б`ються, а насправді танцюють. Вони врахували наче все. Поділили ресурси, телеканали, олігархів. Кремлівські політтехнологи написали майже ідеальну схему, згідно якої цього разу Путін точно отримує Україну.

Однак, граблі 2004 року не стали уроком для кремлівських мудреців. У свою формулу вони забули вписати найважливішу величину – фактор нації.

Що б там не скиглили вічно незадоволені тюхтії, за ці 5 років Україна змінилася. Головне - змінилася суспільна свідомість. Школа демократії іноді жорстока, але все таки пішла на користь. Українці навчилися мислити і аналізувати. Українці відчули, вибачте за пафос, солодкий присмак свободи. Так, вони незадоволенні, знедолені і апатичні. Однак, як тільки на обрії вони побачать обриси нових кайданів, вони повстануть. Вони не дозволять більше нікому безпідставно називати себе молодшим братом.

Українці більше не повернуться в рабство.

Тому, що ми нація вільних людей, яку попри всі невдачі, чекають нові великі перемоги і нові здобутки.

Рабські серця глухі до поклику сурм. І нехай нас горстка, і нехай наші сили малі, і нехай наші шанси невеликі - ми повинні з гідністю і відвагою, яку демонстрували наші предки, вступити в цей бій, і якщо навіть не перемогти, то створити вагомі підстави для нової Конотопської перемоги».