Останнім часом було оприлюднено два чи три маніфести третьої верстви, до яких ми приєдналися. Але в них не було духу, який один тільки спроможний надати життєвої сили проголошеним деклараціям та намірам.
Сьогодні мій ПОБРАТИМ - ветеран Майдану Володимир Гонський, проголосив свій Маніфест. Не зважаючі на всілякі "але" і т.і., твердо кажу Вам: тут є душа, а тому - є життя та майбутнє, яке ми будемо творити разом заради Свободи українського народу!
Вічний Майдан: ноосфера
23.11.2009___Володимир ГонськийЯ знаю, що кожен з нас завжди, до кінця своїх днів, щороку чекатиме цього дня. Попри всіх пихатих невдах, зрадників, падлюк, політспекулянтів, не вартих і нігтя справжніх героїв Майдану.
Ми знову зберемося разом. І очі, і душі кожного з нас немеркнучими диво-пазлами складуться і знову відтворять той магічний дух. Дух нації, дух Майдану.
Друже-читачу-побратиме з Майдану, я знаю, Ти також будеш серед нас…
Юра Одинокий, цей уже метр сучасної театральної режисури, згадає, як тоді щовечора з театру йшов на Хрещатик, щоб ночами виконувати "найчорнішу" роботу. Одного разу він привів із собою відомого актора Олексія Горбунова. Той повернувся з Москви в рідний Київ, щоб "надышаться этим чудом".
О, який концерт під гітару і багаття в бочці ми з ним тоді врізали!
А ще Юра признається, що серед усіх лауреатств і нагород найвища для нього – це грамота "Герой Помаранчевої революції", яку я вручив йому прямо на сцені театру імені Франка після тріумфальної прем’єри його "Братів Карамазових".
З підприємцем Пашою Сєровим ми згадаємо, як везли його джипом намети на Майдан, співаючи "Ще не вмерла Україна". "А ты знаешь, я – сын НКВДста, – ненароком сказав він тоді, і після паузи додав, – но за Украину пасть порву!".
А Ігорю Р. і Стасу С. я пригадаю той кульмінаційний вечір, коли нас мали "давити" внутрішні війська. Скептично оглянувши древка-кийки для прапорів, які централізовано видали нам для оборони, хлопці підвели мене до свого авто і відкрили багажник.
Я не скажу вам, що там було. Але в очах цих героїв я побачив спокійну рішучість піти сьогодні в бій і загинути за Майдан і Україну. Такі очі я бачив хіба тільки у воїнів УПА, що розповідали про давно минулі бої…
Потім ми позмагаємось, хто з нас розповість найсмішніший випадок з тих часів. Хочете, я розкажу один такий і вам? А чому б і ні?
Я записав цей випадок у свій "фронтовий" щоденник і назвав "Трішки містики або балада про політично-активну свиню".
"Вибравшись якось із штабної суєти у агіттур "по полях і окопах", ми заїхали в одне класичне українське село. Вузенькі сільські вулички, спокій, пожовкле листя, тиша, порушена рідким кукуріко-муканням. Але ось на досить довгу вулицю висувається наш легендарний зелений агіт-"Москвич". "Це не виборча кампанія, це останній шанс врятувати Україну! Прийдіть і підтримайте!" – кричать наші динаміки-баняки. Знову виходять люди, цікавляться, підтримують, благословляють. Ми їдемо повільно далі.
Аж раптом у кінці вулиці, десь метрів за сто, з подвір’я на дорогу галопом вистрибує здоровенна така свинюка. І свинюка не проста, а продвінута: в ошийнику з довгим повідком, на кінці якого завзято теліпається худенька бабуська в марних намаганнях стримати заангажовану тварюку. Паця біжить, не оглядаючись і не реагуючи на заклинання-пручання переляканої господині.
Стрибає, не боїться "баняків" – чомусь не від нас, а до нас! Поєдинок між поросям і жіночкою припиняється тільки тоді, коли цей гармонійний дует порівнявся з нами. "Хльопці, так я теж за Ющенка, тільки свиню віддайте!" – гукає-благає захекана ґаздиня…".
А знаєте, який момент особисто мені запам’ятався найбільше? Це були ті кілька митей, коли майданні гучномовці-транслятори передали чергові новини, що ЦВК (себто Підрахуй і компанія) офіційно визнали Януковича президентом.
В цю мить я не відчув відчаю, але щось таке неприємно щемке холодом війнуло в мозок: ми не здамося, попереду важка боротьба, але чи витримають всі смертельно виснажені польові командири – керівники штабів, ДВК (так, так, саме вони, а не трибунні глашатаї були головними авторами тієї перемоги!), агітатори та інші бійці праведної війни? Чи не розійдеться замерзлий і пригнічений Майдан?
Але в наступну мить за стінками намету громом вибухнуло стотисячне багатохвилинне скандування "Ю-щен-ко!!!". Я вибіг з намету, побачив це торжество людської волі, і в ту мить остаточно зрозумів, що цей народ не переможе ніхто!!!
(І не вина Майдану, що власник цього прізвища-символу виявився таким невдячним до тих, хто своєї кров’ю і потом зробив його президентом…).
Аура, атмосфера чогось величного, можливо, навіть космічного відчувалася тоді вмить і набувала обрисів чогось дуже конкретного, предметного.
Дійсно, кожному присутньому на революційному Майдані (вірніше, Майданах) здавалося, що цей стан духу, цю прекрасну субстанцію торжества перемагаючої справедливості, цю якусь майже первісну благодать вибореної правди, насолоду вимученої свободи, подоланої кривди і брехні, – можна не тільки разюче відчути, а й торкнутися, виміряти, подарувати найближчим друзям чи показати як еталон добра супротивникові.
І це не пафос, і не "понт". Так, це була ще одна битва національно-визвольної боротьби українства.
Не бачу підстав не внести жовтогарячу революцію 2004 в тяглий трагічно-героїчний ряд столітньої війни українців за свою свободу: УСС-УНР-ЗУНР 1914-22 → УВО-ОУН-УПА 1929-50-ті → підпільно-дисидентсько-діаспорний період 1950-1980-ті → Рух-УСС-Студентська революція-Проголошення незалежності 1989-91 → Помаранчева революція 2004.
І ні Ющенко, ні інші "іждєвєнці" Майдану не зможуть відмінити його неминучі результати. Вони, на жаль, лиш затримали той перехід у нову, вищу якість українського суспільство, яку індукував Майдан і якого ми все-одно доб’ємося.
Коли і як? А от про це давайте поговоримо детальніше.
Бо зараз, особливо після Майдану, що випульснув в українську ноосферу грандіозний благодатний пломінь, цей інформаційно-ноосферний простір над Україною нагадує не сферу розуму, а гидку, смердючу багнюку.
В ній плавають шматки жіночих, м’яко кажучи, форм різних калібрів, контекстів і ракурсів, в ній щось булькають перекошені від люті щелепи Наташі Вітренко чи новітніх псевдонаціоналістів-провокаторів, витріщені очі яценюків, богословських, шуфричів…
Спливають пошкоджені від "тупих предметів", пардон, дитячі статеві та інші органи… Там Сьогодні цвіте-процвітає і смердить бузина (вау!, новатор!, гігант мислі!, ура!), покриваючи метастазами все нові й нові наші осквернені святині…
Продовжувати далі чи вас уже і це знудило читати? А вас не знудило так/в цьому жити? І що кожен з нас зробив, щоб ця гидь не вивалювалася щодня з екранів, шпальт чи динаміків у наші і наших дітей душі? А, може, так і треба?
Ті, хто це чинить, знають, що роблять, – їм потрібна У(О)країна, як територія визиску, але не потрібні українці в повноцінному розумінні цього слова. Їм потрібне зручне для експлуатації "насєлєніє", позбавлене національної честі – основи честі особистої; патріотизму як системи чеснот, стимулів до добра, пересторог до зла, рушіїв і механізмів прогресу людини і нації, індуктора моралі і доблесті; рідної мови як природного лона буття і розвитку людини й народу.
Ви не зовсім розумієте "какая разніца" і "нє всьо лі равно"? Для чого ця національна ідея? Ідеологія? Історія? Пам’ять? Мова? А ми з Путіним-Затуліним-Корніловим-Януковичем-Симоненком-і так далі – розуміємо!!!
І тому вони хочуть все це знищити, а я, тобто ми з вами, мусимо все це наше зберегти і примножити! Бо це наша зброя, оберіг, двигун, бо це наш, і тільки наш шлях! О, де ж ви є!?
Колись їм було простіше: куля-голодомор-ешелон-ГУЛАГ-могила… Зараз у них та ж стратегія, але інша тактика: робити так, щоб все свідоме, моральне, вольове, гідне і хоч трішки українське або здеградувало, або ж саме "звалило" за межі "такої країни".
Яка українська нація? Вони формують квазіспільноту без жодних морально-етнічних стрижнів, більш не здатної на Майдан.
І тому "правильна" частина тієї спільноти повинна "тащитися" від "правильних" політиків, а у "неправильної" вони мусять викликати огиду (швидше звалять!). Тобто, це має бути або малограмотне, багатокримінальне і, даруйте, зсучене громило-хамло…
Або: "перспективним" у них має вважатися той молодий, самовдоволений політик-флюгер, що демонстративно змінює свої гасла і "принципи" на 180 градусів, пропагує війну, і навіть своїми біл-мордами викликає ту ж огиду або сміх. А їхні резиденти-технологи внушать йому, що так і треба…
В головних "націоналістах" мають ходити особи з мензурками для вимірювання % української крові у претендентів на держпосади. Це зовсім не націоналізм!? Це його протилежність – нацизм!? – Нічо, піпл схаває!
Ви дивитесь розважальні молодіжні шоу (і не тільки) на телеекранах? Усі вони, незалежно від каналу, формату і змісту, – плоди однієї матриці-програми, яка має імплантувати нам у свідомість і підсвідомість чіп-домінанту: якщо ти хочеш бути молодим, крутим і продвінутим, ти мусиш бути: 1) безтурботно хіхікаючим; 2) брутально-вульгарним; і обов’язково 3) – русскоязичним!
Якщо десь і допускають україномовну особу, то вона має бути: найкраще 1) селюкуватою; або – ну ладно уж – 2) "професійним" українцем; або ж – на худий кінець – 3) прикрим непорозумінням. І це дає чудові результати…
Навіть доктор Геббельс заборонив би за розпалювання міжнаціональної ворожнечі програму, де строгий "бригадір" "чмирить" твариноподібного "чурбана-заробітчанина". Бо той – не просто "нацальніка", він – суперлюдина, покликана "давіть всєх етіх чурок, азіатов, кавказцев, хахлов-недороссіян і прочих других шведов".
Мораль "сєй басні": будь таким самим, або будеш таким, як цей "чурка"…
Такий ряд можна було б продовжити на томи. Але
Зміна політичної системи.
Рішуче і кардинальне оздоровлення нашої ноосфери, інформаційного простору.
Недопущення приходу до влади Януковича чи інших антиукраїнських сил.
І насамкінець, – максимально відверто. Ваш скромний автор ніколи не писав замовних статей. Незалежно від місця сидіння (а я вибирав його завжди вельми дотошно), я думав, писав, робив згідно переконань і усвідомлення власної місії в цьому житті.
Мене дивує і лякає, як деякі діячі і їхні команди недалекоглядно змагаються в шельмуванні тих, хто хоч якось РЕАЛЬНО можуть врятувати країну від Януковича з табачниками, тобто від знищення.
Так, Юля – не ідеал, вона – не Месія, мене болять певні персони і їхні вчинки. Але я знаю, що зараз тільки ВОНА, наголошую – РЕАЛЬНО – може виконати три вищеназвані складові.
Я знаю, що українську ноосферу при НІЙ буде реконструювати УКРАЇНСЬКА команда: Яворівський, Федорчук, Томенко, Медведєв, Терен, Уколов і, слава Богу, багато інших – у центрі і на місцях. А ми, друже-побратиме з Майдану, їм допоможемо. І це – ЗАРАЗ – найголовніше.
Повторюю, я також можу навести цілу купу "але". Але все решта – на даний політичний момент, за 2 місяці до виборів – недолуга тріскотня, відробіток грошей, і, не дай Бог, приближення смерті України.
Володимир Гонський, для УП
Ми знову зберемося разом. І очі, і душі кожного з нас немеркнучими диво-пазлами складуться і знову відтворять той магічний дух. Дух нації, дух Майдану.
Друже-читачу-побратиме з Майдану, я знаю, Ти також будеш серед нас…
Юра Одинокий, цей уже метр сучасної театральної режисури, згадає, як тоді щовечора з театру йшов на Хрещатик, щоб ночами виконувати "найчорнішу" роботу. Одного разу він привів із собою відомого актора Олексія Горбунова. Той повернувся з Москви в рідний Київ, щоб "надышаться этим чудом".
О, який концерт під гітару і багаття в бочці ми з ним тоді врізали!
А ще Юра признається, що серед усіх лауреатств і нагород найвища для нього – це грамота "Герой Помаранчевої революції", яку я вручив йому прямо на сцені театру імені Франка після тріумфальної прем’єри його "Братів Карамазових".
З підприємцем Пашою Сєровим ми згадаємо, як везли його джипом намети на Майдан, співаючи "Ще не вмерла Україна". "А ты знаешь, я – сын НКВДста, – ненароком сказав він тоді, і після паузи додав, – но за Украину пасть порву!".
А Ігорю Р. і Стасу С. я пригадаю той кульмінаційний вечір, коли нас мали "давити" внутрішні війська. Скептично оглянувши древка-кийки для прапорів, які централізовано видали нам для оборони, хлопці підвели мене до свого авто і відкрили багажник.
Я не скажу вам, що там було. Але в очах цих героїв я побачив спокійну рішучість піти сьогодні в бій і загинути за Майдан і Україну. Такі очі я бачив хіба тільки у воїнів УПА, що розповідали про давно минулі бої…
Потім ми позмагаємось, хто з нас розповість найсмішніший випадок з тих часів. Хочете, я розкажу один такий і вам? А чому б і ні?
Я записав цей випадок у свій "фронтовий" щоденник і назвав "Трішки містики або балада про політично-активну свиню".
"Вибравшись якось із штабної суєти у агіттур "по полях і окопах", ми заїхали в одне класичне українське село. Вузенькі сільські вулички, спокій, пожовкле листя, тиша, порушена рідким кукуріко-муканням. Але ось на досить довгу вулицю висувається наш легендарний зелений агіт-"Москвич". "Це не виборча кампанія, це останній шанс врятувати Україну! Прийдіть і підтримайте!" – кричать наші динаміки-баняки. Знову виходять люди, цікавляться, підтримують, благословляють. Ми їдемо повільно далі.
Аж раптом у кінці вулиці, десь метрів за сто, з подвір’я на дорогу галопом вистрибує здоровенна така свинюка. І свинюка не проста, а продвінута: в ошийнику з довгим повідком, на кінці якого завзято теліпається худенька бабуська в марних намаганнях стримати заангажовану тварюку. Паця біжить, не оглядаючись і не реагуючи на заклинання-пручання переляканої господині.
Стрибає, не боїться "баняків" – чомусь не від нас, а до нас! Поєдинок між поросям і жіночкою припиняється тільки тоді, коли цей гармонійний дует порівнявся з нами. "Хльопці, так я теж за Ющенка, тільки свиню віддайте!" – гукає-благає захекана ґаздиня…".
А знаєте, який момент особисто мені запам’ятався найбільше? Це були ті кілька митей, коли майданні гучномовці-транслятори передали чергові новини, що ЦВК (себто Підрахуй і компанія) офіційно визнали Януковича президентом.
В цю мить я не відчув відчаю, але щось таке неприємно щемке холодом війнуло в мозок: ми не здамося, попереду важка боротьба, але чи витримають всі смертельно виснажені польові командири – керівники штабів, ДВК (так, так, саме вони, а не трибунні глашатаї були головними авторами тієї перемоги!), агітатори та інші бійці праведної війни? Чи не розійдеться замерзлий і пригнічений Майдан?
Але в наступну мить за стінками намету громом вибухнуло стотисячне багатохвилинне скандування "Ю-щен-ко!!!". Я вибіг з намету, побачив це торжество людської волі, і в ту мить остаточно зрозумів, що цей народ не переможе ніхто!!!
(І не вина Майдану, що власник цього прізвища-символу виявився таким невдячним до тих, хто своєї кров’ю і потом зробив його президентом…).
Аура, атмосфера чогось величного, можливо, навіть космічного відчувалася тоді вмить і набувала обрисів чогось дуже конкретного, предметного.
Дійсно, кожному присутньому на революційному Майдані (вірніше, Майданах) здавалося, що цей стан духу, цю прекрасну субстанцію торжества перемагаючої справедливості, цю якусь майже первісну благодать вибореної правди, насолоду вимученої свободи, подоланої кривди і брехні, – можна не тільки разюче відчути, а й торкнутися, виміряти, подарувати найближчим друзям чи показати як еталон добра супротивникові.
І це не пафос, і не "понт". Так, це була ще одна битва національно-визвольної боротьби українства.
Не бачу підстав не внести жовтогарячу революцію 2004 в тяглий трагічно-героїчний ряд столітньої війни українців за свою свободу: УСС-УНР-ЗУНР 1914-22 → УВО-ОУН-УПА 1929-50-ті → підпільно-дисидентсько-діаспорний період 1950-1980-ті → Рух-УСС-Студентська революція-Проголошення незалежності 1989-91 → Помаранчева революція 2004.
І ні Ющенко, ні інші "іждєвєнці" Майдану не зможуть відмінити його неминучі результати. Вони, на жаль, лиш затримали той перехід у нову, вищу якість українського суспільство, яку індукував Майдан і якого ми все-одно доб’ємося.
Коли і як? А от про це давайте поговоримо детальніше.
Ноосфера???
Чи створив би великий українець Вернадський своє знамените вчення про ноосферу – сферу, оболонку людського розуму, якби жив зараз? Навряд чи ж бо!Бо зараз, особливо після Майдану, що випульснув в українську ноосферу грандіозний благодатний пломінь, цей інформаційно-ноосферний простір над Україною нагадує не сферу розуму, а гидку, смердючу багнюку.
В ній плавають шматки жіночих, м’яко кажучи, форм різних калібрів, контекстів і ракурсів, в ній щось булькають перекошені від люті щелепи Наташі Вітренко чи новітніх псевдонаціоналістів-провокаторів, витріщені очі яценюків, богословських, шуфричів…
Спливають пошкоджені від "тупих предметів", пардон, дитячі статеві та інші органи… Там Сьогодні цвіте-процвітає і смердить бузина (вау!, новатор!, гігант мислі!, ура!), покриваючи метастазами все нові й нові наші осквернені святині…
Продовжувати далі чи вас уже і це знудило читати? А вас не знудило так/в цьому жити? І що кожен з нас зробив, щоб ця гидь не вивалювалася щодня з екранів, шпальт чи динаміків у наші і наших дітей душі? А, може, так і треба?
Ті, хто це чинить, знають, що роблять, – їм потрібна У(О)країна, як територія визиску, але не потрібні українці в повноцінному розумінні цього слова. Їм потрібне зручне для експлуатації "насєлєніє", позбавлене національної честі – основи честі особистої; патріотизму як системи чеснот, стимулів до добра, пересторог до зла, рушіїв і механізмів прогресу людини і нації, індуктора моралі і доблесті; рідної мови як природного лона буття і розвитку людини й народу.
Ви не зовсім розумієте "какая разніца" і "нє всьо лі равно"? Для чого ця національна ідея? Ідеологія? Історія? Пам’ять? Мова? А ми з Путіним-Затуліним-Корніловим-Януковичем-Симоненком-і так далі – розуміємо!!!
І тому вони хочуть все це знищити, а я, тобто ми з вами, мусимо все це наше зберегти і примножити! Бо це наша зброя, оберіг, двигун, бо це наш, і тільки наш шлях! О, де ж ви є!?
Колись їм було простіше: куля-голодомор-ешелон-ГУЛАГ-могила… Зараз у них та ж стратегія, але інша тактика: робити так, щоб все свідоме, моральне, вольове, гідне і хоч трішки українське або здеградувало, або ж саме "звалило" за межі "такої країни".
Яка українська нація? Вони формують квазіспільноту без жодних морально-етнічних стрижнів, більш не здатної на Майдан.
І тому "правильна" частина тієї спільноти повинна "тащитися" від "правильних" політиків, а у "неправильної" вони мусять викликати огиду (швидше звалять!). Тобто, це має бути або малограмотне, багатокримінальне і, даруйте, зсучене громило-хамло…
Або: "перспективним" у них має вважатися той молодий, самовдоволений політик-флюгер, що демонстративно змінює свої гасла і "принципи" на 180 градусів, пропагує війну, і навіть своїми біл-мордами викликає ту ж огиду або сміх. А їхні резиденти-технологи внушать йому, що так і треба…
В головних "націоналістах" мають ходити особи з мензурками для вимірювання % української крові у претендентів на держпосади. Це зовсім не націоналізм!? Це його протилежність – нацизм!? – Нічо, піпл схаває!
Ви дивитесь розважальні молодіжні шоу (і не тільки) на телеекранах? Усі вони, незалежно від каналу, формату і змісту, – плоди однієї матриці-програми, яка має імплантувати нам у свідомість і підсвідомість чіп-домінанту: якщо ти хочеш бути молодим, крутим і продвінутим, ти мусиш бути: 1) безтурботно хіхікаючим; 2) брутально-вульгарним; і обов’язково 3) – русскоязичним!
Якщо десь і допускають україномовну особу, то вона має бути: найкраще 1) селюкуватою; або – ну ладно уж – 2) "професійним" українцем; або ж – на худий кінець – 3) прикрим непорозумінням. І це дає чудові результати…
Навіть доктор Геббельс заборонив би за розпалювання міжнаціональної ворожнечі програму, де строгий "бригадір" "чмирить" твариноподібного "чурбана-заробітчанина". Бо той – не просто "нацальніка", він – суперлюдина, покликана "давіть всєх етіх чурок, азіатов, кавказцев, хахлов-недороссіян і прочих других шведов".
Мораль "сєй басні": будь таким самим, або будеш таким, як цей "чурка"…
Такий ряд можна було б продовжити на томи. Але
Пора підсумувати
Я бачу три складові якнайшвидшої реалізації місії Майдану, тобто побудови нормального, благополучного українського суспільства:Зміна політичної системи.
Рішуче і кардинальне оздоровлення нашої ноосфери, інформаційного простору.
Недопущення приходу до влади Януковича чи інших антиукраїнських сил.
І насамкінець, – максимально відверто. Ваш скромний автор ніколи не писав замовних статей. Незалежно від місця сидіння (а я вибирав його завжди вельми дотошно), я думав, писав, робив згідно переконань і усвідомлення власної місії в цьому житті.
Мене дивує і лякає, як деякі діячі і їхні команди недалекоглядно змагаються в шельмуванні тих, хто хоч якось РЕАЛЬНО можуть врятувати країну від Януковича з табачниками, тобто від знищення.
Так, Юля – не ідеал, вона – не Месія, мене болять певні персони і їхні вчинки. Але я знаю, що зараз тільки ВОНА, наголошую – РЕАЛЬНО – може виконати три вищеназвані складові.
Я знаю, що українську ноосферу при НІЙ буде реконструювати УКРАЇНСЬКА команда: Яворівський, Федорчук, Томенко, Медведєв, Терен, Уколов і, слава Богу, багато інших – у центрі і на місцях. А ми, друже-побратиме з Майдану, їм допоможемо. І це – ЗАРАЗ – найголовніше.
Повторюю, я також можу навести цілу купу "але". Але все решта – на даний політичний момент, за 2 місяці до виборів – недолуга тріскотня, відробіток грошей, і, не дай Бог, приближення смерті України.
 |
Володимир Гонський, для УП
Немає коментарів:
Дописати коментар